Цей блог починався давно
Але в ньому не завжди були тільки відео, музика і позитивний досвід втілення. Після того, як в 2015 році його закрили (привід - зміни в законодавстві щодо доменів зони net.ua) я не відновлював всі записи.
Деякі з них, у 2019 році, вже здавалися мені просто нецікавими. Або, такими, що не мають достатнього сенсу, для того, щоб бути знову опублікованими. Але, іноді, я знаходжу в соцмережах свої враження від Німеччини, від першого знайомства з нею, і тоді - це зовсім інша справа. Один з таких дописів - нижче.
"Авіаційна бомба і бомбезна евакуація"
Колись, коли я сяду писати мемуари
розповім в них про сьогоднішній день...
А зараз - розповім коротко.
У нас тут, майже під будинком, знешкодили у котловані декілька американських авіаційних бомб, часів другої світової.
Евакуація
Все було б, як це найчастіше відбувається в сучасній "не-совковій" Німеччині, ідеально швидко і злагоджено.
Було б. Якби не місцеві, забобонні та дикі, турки. Які тупо відмовлялись виходити з будинків, коли спецзагін рятувальників дзвонив в двері.
Нам теж настирливо задзвонили та повідомили, що треба виходити швидко, беручи з собою тільки найважливіше: дітей, кредитки, телефони з записаними номерами родичів, і гаманці Bitcoin. Бо поруч, під час будівництва сусідського сарайчика було знайдено Авіаційну Бомбу часів другої світової війни.
Евакуацію було б здійснено за 20 хвилин. Методи відпрацьовані давно. Транспорт стоїть чекає. Весь квартал був би евакуйований в приміщення шкіл, які спеціально обладнані для тимчасової евакуації.
20 хвилин. Максимум. Але з турками це вилилося... в одну годину і сорок хвилин. Бо треба було ще підключати поліцію, психологів, перекладачів.
ВСІ квартали, які були поряд, теж евакуювали від гріха, якомога далі. Був, звичайно, зупинений і рух транспорту (залізничного - також) і налагоджений рух автобусів для пасажирів залізниці (городами).
В кожний дім, в кожну квартиру стукав і дзвонив пожежник, особисто спілкувався, казав що, як, куди виходити, брав номер телефону, розповідав ситуацію.
Евакуаційний центр
Це були не найпоганіші 7 годин чекання моменту, коли ситуацію розрулять. Ти сидиш, з сім'єю, в гарній компанії, з дітьми. Навкруги такі самі, доброзичливі, усміхнені люди. Німці звикли з дитинства до цих кандибоберів. Сидять, як каже моя знайома "з кішками, собаками та всіма тими ділами". Тільки пива не вистачає, бо це вже був би Октоберфест.
Знайомишся з сусідами, до тебе підходять якісь люди, які "начебто бачили вас у кіно", і ще купа приємностей.
В евакуаційному центрі є: спортзал, кіношка, їжа, напої, кава.
Вай-фаю не було, це єдине, що було мінусом. Але з ним в Європі взагалі набагато гірше ніж в Україні.*
Автобус
Як людина, яка ніколи не бачила таких акцій, я отримав справжній оргазм мозку, від того, як працюють німецькі МНС-ики.
Це слід пережити, щоб зрозуміти - як же злагоджено вони спрацювали ("От, гадська печінка, ну наливай!"). Навіть за умови, що не всі навіть зрозуміли що відбувається щось небезпечне (бо, вибачте, дикі).
Здається, що у них тут кожного дня знешкоджують сотнями авіаційні бомби, які знаходять в 20 метрах від житлових будинків.
Це було, чимось, схоже на свято
А що? Хіба, привід зібратись в гарному місті, з гарними людьми, "перетерти" з новими знайомими про щось несумне, поїсти, попити кави і таке інше - не свято?!