Цей блог починався давно

Але в ньому не завжди були тільки відео, музика і позитивний досвід втілення. Після того, як в 2015 році його закрили (привід - зміни в законодавстві щодо доменів зони net.ua) я не відновлював всі записи.
Деякі з них, у 2019 році, вже здавалися мені просто нецікавими. Або, такими, що не мають достатнього сенсу, для того, щоб бути знову опублікованими. Але, іноді, я знаходжу в соцмережах свої враження від Німеччини, від першого знайомства з нею, і тоді - це зовсім інша справа. Один з таких дописів - нижче.

26 березня 2015 року

"Авіаційна бомба і бомбезна евакуація"

Колись, коли я сяду писати мемуари
розповім в них про сьогоднішній день...

А зараз - розповім коротко.
У нас тут, майже під будинком, знешкодили у котловані декілька американських авіаційних бомб, часів другої світової.

Авіаційні бомби союзників, 1943 рік

Евакуація

Все було б, як це найчастіше відбувається в сучасній "не-совковій" Німеччині, ідеально швидко і злагоджено.

Було б. Якби не місцеві, забобонні та дикі, турки. Які тупо відмовлялись виходити з будинків, коли спецзагін рятувальників дзвонив в двері.
Нам теж настирливо задзвонили та повідомили, що треба виходити швидко, беручи з собою тільки найважливіше: дітей, кредитки, телефони з записаними номерами родичів, і гаманці Bitcoin. Бо поруч, під час будівництва сусідського сарайчика було знайдено  Авіаційну Бомбу часів другої світової війни.

Евакуацію було б здійснено за 20 хвилин. Методи відпрацьовані давно. Транспорт стоїть чекає. Весь квартал був би евакуйований в приміщення шкіл, які спеціально обладнані для тимчасової евакуації.

20 хвилин. Максимум. Але з турками це вилилося... в одну годину і сорок хвилин. Бо треба було ще підключати поліцію, психологів, перекладачів.  

ВСІ квартали, які були поряд, теж евакуювали від гріха, якомога далі. Був, звичайно, зупинений і рух транспорту (залізничного - також) і  налагоджений рух автобусів для пасажирів залізниці (городами).
В кожний дім, в кожну квартиру стукав і дзвонив пожежник, особисто спілкувався, казав що, як, куди виходити, брав номер телефону, розповідав ситуацію.

Photo by Phuong Nguyen

Евакуаційний центр


Це були не найпоганіші 7 годин чекання моменту, коли ситуацію розрулять. Ти сидиш, з сім'єю, в гарній компанії, з дітьми. Навкруги такі самі, доброзичливі, усміхнені люди. Німці звикли з дитинства до цих кандибоберів. Сидять, як каже моя знайома "з кішками, собаками та всіма тими ділами". Тільки пива не вистачає, бо це вже був би Октоберфест.

Photo by Roman Kraft

Знайомишся з сусідами, до тебе підходять якісь люди, які "начебто бачили вас у кіно", і ще купа приємностей.
В евакуаційному центрі є: спортзал, кіношка, їжа, напої, кава.
Вай-фаю не було, це єдине, що було мінусом. Але з ним в Європі взагалі набагато гірше ніж в Україні.*

Автобус

Photo by Luca Bracco 

Як людина, яка ніколи не бачила таких акцій, я отримав справжній оргазм мозку, від того, як працюють німецькі МНС-ики.

Це слід пережити, щоб зрозуміти - як же злагоджено вони спрацювали ("От, гадська печінка, ну наливай!"). Навіть за умови, що не всі навіть зрозуміли що відбувається щось небезпечне (бо, вибачте, дикі).

Здається, що у них тут кожного дня знешкоджують сотнями авіаційні бомби, які знаходять в 20 метрах від житлових будинків.

Це було, чимось, схоже на свято

А що? Хіба, привід зібратись в гарному місті, з гарними людьми,  "перетерти" з новими знайомими про щось несумне, поїсти, попити кави і таке інше - не свято?!

Photo by Alana Harris