Коли я відновлював цей свій блог (заснований в 2002 році), після величенької паузи в його існуванні серед інших в медіапросторі, я сказав собі:
-- Єлісей! Ти не будеш робити дописи з критикою влади! Подивись який світ навколо? Навіщо ще і ти будеш влазити в політику? Давай робити щось про красу світу, жінок, музику, творчість і подорожі під час відрядження...
Але, виявилось що мені не може бути #всеодно і #какаяразніца
Коли за справу взялися "проФФесорята".
Виявилось, що в мене значно поменшало випадкових знайомих в житті. Спочатку я не визнавав, що я "порохобот", бо ніколи не відчував абсолютної довіри до будь-якої влади, і до влади, яку очолював Петро Олексійович - так само.
Потім, мені достатньо було побачити, як люди з Одеси, які гордо звали себе "страітєлямі русского міра", та досі хочуть відокремлення Одеси від України, раділи і сміялися, коли стало відомо офіційно, хто повернувся до влади в Україні під масками "нових ліц". Цього достатньо, повірте. Достатньо, щоб зрозуміти, що це звичайний "реванш". Їм було чого радіти. Бо за Порошенка у них відібрали чорні канали в порту, корупційний бізнес, гроші, які вони забирали разом з життями бідних верств населення. Вони ховались за кордоном. З 2014-го до 2019-го. І вони одразу підняли голови, коли влада змінилася. І повернулись, готуючи платформу для повернення "Баті".
Так. Я "Порохобот"!
не тому, що підтримував усі дії Петра Олексійовича безапеляційно. А тому, що бачив зміни на краще. І бачив вектор, який задавала команда останнього президента, плануючи майбутнє країни. Зміни, які вже зараз швидко "відкочують" назад, до стану 2013 року. Пропоную команді 95-того кварталу замість "Ми їх зробимо" обрати слоган:
"Назад в майбутнє".
Це,
буде,
принаймні,
чесно.